Допоможи своїй дитині сам

Робочий посібник для розвитку здібностей дітей з аномаліями розвитку

Склала Подмогильная О.Б.

1998 р

 

“Прочитав – добре, але найголовніше – РОБИ”.

П.Іванов, “Дитинка”, п. 11

Коли у родині трапляється нещастя – дитина з аномаліями розвитку, батьки отримують незабутню душевну травму. Перша батьківська реакція – це велике бажання допомогти будь-якою ціною, у буквальному сенсі слова, своєму малюку. Звертаються до лікарів, дефектолога, логопеда, екстрасенсів і забувають, що перший, хто повинен допомогти – це найближча людина. Перш за все повинні бути встановлені сприятливі для занять зв’язки між дитиною та її матір’ю і батьком. Пропоновані вправи сприяють встановленню взаєморозуміння та довіри, й є домашнім помічником при роботі з фахівцем. У розробці використовувалися рекомендації Е.Сегена, Ф. Фребель, І.Песталоцці, І.Соколянского, А.Мещерякова, М.Зеемана, О.Ляпідевского, П.Іванова, А.Кравченка і ін.

Я навмисно уникала спеціальної термінології, щоб бажаючі практично допомогти своїй дитині батьки змогли якомога швидше освоїти основні навички та приступити до занять.

Перш ніж приступити до будь-якого заняття з аномальним дитиною, батьки зобов’язані багато знати та розуміти.

Вихідна точка – це Ваша любов до цієї дитини. Але ця любов поки що з постійним болем в області серця.

Розглянемо це питання “Чому ж нам так боляче?”. Та тому, що наша дитина багато чого не вміє з того, що вміють звичайні діти. До того ж, природою створені численні бар’єри на шляху освоєння цих умінь. Але “бар’єр” – це не “стіна”. Потрібно навчитися їх (“бар’єри”) долати. Найкраще, якщо це починають робити у ранньому віці (від 2-3-х років). Але наше життя таке, що ні діагноз, ні способи ефективного лікування встановлені не бувають. У батьків роки (золоті роки для занять) йдуть на суперечки, докази чогось. Кожен з тат і мам, я впевнена, озирається назад і бачить тільки сльози та горе відчаю. А повинна була бути сказане нехитра фраза: “Так, Ваша дитина хвора, але якщо будете з нею працювати, маєте шанс максимум наблизитися до норми. Ваше та її майбутнє – спільна праця”. Але навряд чи хтоь це чув.

Батьки, перепробувавши кілограми медичних засобів, відмовляються від них, десятки раз відвідавши “ясновидців”, дивляться на них скептично.Что ж залишається? – Дефектологічна допомога. Але вона тільки до 8 років. І то, вона настільки неефективна, що кожен, хто через неї пройшов, знає це. Допоміжна школа представляє скорочений варіант загальноосвітньої програми. Але перш, ніж штурмувати “висоту”, потрібно пройти “схил”. А “схил” випадає з поля зору. І, таким чином, виходить “нездібна” дитина. Якщо Ваше дитя опинилося у подібній ситуації, то вважайте, що це невірний діагноз. Вона може навчатися не тільки навичкам читати та писати, а й різноманіттю іншого, що надалі допоможе навчитися і писати, і читати.

Перш за все, ми повинні навчити дитину сприймати навколишній світ. Потрібно дати можливість сприймати його (світ) усіма аналізаторами: слуховими, зоровими, чуттєвими. Дати відчуття теплові, вібраційні, м’язові, тактильні та ін. Ми повинні створити “букет” відчуттів. Щоб одноразово дитина сприйняла якомога більше. Дуже багато у цьому відношенні зробила італійська педагог Марія Монтессорі. Вона розробила посібники та вправи для тренувань різних відчуттів. Я більше працювала з розвитком зорового сприйняття і встановленням “робочого” контакту з дитиною, а потім використовувала розробки Монтессорі.

Батьки, які зібралися допомогти своїй дитині, перш за все, повинні освоїти максимум практичних навичок з області дефектології, постійно поповнювати свої знання. Необхідно навчитися уважно спостерігати за своєю дитиною та помічати найменші зміни в її поведінці. Завдання мінімум – поліпшити стан дитини, завдання максимум – наблизити її до норми. Це дуже складний шлях. Але ставши на цей шлях, ви не пошкодуєте про своє рішення. Батьки будуть рости разом зі своєю дитиною. Будь-який новий прояв, особливо під впливом вправ, є виразом душевного зростання Вашого дитя. А виховання душі – це основна мета занять.

Необхідно сформувати своє ставлення до дитини таким: зі сліпими дітьми – займаються, з глухими – займаються, зі сліпоглухонімими займаються – і досягають чудових результатів! Ваша дитина лише не навчена бачити, чути і відчувати. Виходячи з цього потрібно працювати з нею.

Дуже важливий контакт батьків з дитиною. Має відбутися немов взаємопроникнення. Але при цьому батьки повинні кожен рух свого дитя точно аналізувати, передбачати, коригувати. Ця можливість приходить з досвідом. Ні в якому разі не помилятися і не приписувати зайвий сенс діям дитини, щоб не опинитися в полоні своїх ілюзій. Щоб передати дитину іншій людині для занять, необхідно, аби психіка була настільки стійка, що не дасть регресивного ефекту. Цього батькам потрібно постійно боятися. Тому на перших етапах необхідно підняти загальний рівень психіки, потім дозовано використовувати присутність педагога. Інакше можна втратити все. До того ж, потрібно пам’ятати, що рівень розвитку культури нашого суспільства такий, що Ви ще довго будете себе почувати ізгоями. Педагоги-дефектологи початково вважають “відмовників” невиліковними – звідси відповідне ставлення. Оскільки мозок аномальних дітей розвивається нерівномірно по відношенню до нормального, то його необхідно розвивати у різних напрямках. Накопичення великої кількості “неприємностей” лякає, а потім ставить “бар’єр” на шляху прийняття. Потім формується важкий стан – відсутність необхідності приймати. Немає необхідності – то і добре. Втрачаються всі або майже всі набуті раніше навички.

“Матеріал для розуму видобувається через відчуття. Захворювання мозку неминуче позначаються на здоров’ї душі, тому у вихованні все слід пристосовувати до чутливості організму” (Я.Каменскій).

“Необхідно навчити дітей уважно вдивлятися в предмети, навчити не тільки думати, а й споглядати, причому споглядати навіть раніше” (К. Д. Ушинський).

Потрібно розбудити внутрішню потребу до сприйняття зовнішнього середовища. Вміти розрізняти – характерна риса мислення. Розрізняти – це значить групувати. Потрібно навчити правильно порівнювати та групувати. У ході занять дитина вчитися встановлювати певний порядок речей, на чому буде базуватися її майбутнє розумове зростання, щоб включилися її внутрішні механізми самовдосконалення.

Розум у багатьох випадках не має сенсу при відсутності практики. Практика – це вправи. За допомогою повторювання вправ відбувається постійне уточнення сприйняття.

“Виховання – це рух від нерозчленованого до расчлененного, від одиничного до загального” (Й.Песталоцці).

“Завжди можна досягти змін на краще, завдяки пластичності нервової системи, аби були для цього умови” (І.Павлов). Завдання батьків створити для цього умови.

“Існує певна кількість матеріалів, достатніх для культурного розвитку дитини. Дидактичний матеріал є збудником до саморозвитку” (М. Монтессорі).

 Основні принципи занять:

• Регулярність – в один і той же час. Заняття включаються в загальний біоритм організму дитини.

• Цілеспрямованість – готуємося до вирішення більш складної задачі.

• Дробимо необхідну навичку на ланки та досягаємо на кожній ділянці позитивного досвіду. Позитивний досвід – є набутою дитиною навичкою (по А.М.Кравченко).

• Краще починати ланцюжок з ланки – навички наявного у дитини в даній області, нехай вона навіть дуже примітивна, або пасивної навички.

• Набута навичка повинна підтримуватися так довго, поки Ви не переконаєтеся, що це вже багаж дитини. Тобто, необхідно регулярно (не обов’язково кожен день) повертатися до придбаної навички, щоб її не втратити. Бо відновлення втраченого досвіду відбувається з великими труднощами.

• Формування навички завжди має лежати на перетині кількох видів інформації про неї.

• Під час занять постійно привертати увагу дитини.

• Дитина повинна бачити любов і добре ставлення до неї.

Я хочу привести вас до занять з дитиною з аутизмом, який умовно назву “Спосіб лото”.  До нього я прийшла в результаті численних спроб домогтися позитивного ефекту в заняттях загальноприйнятими способами. Працюючи над літературою, я прийшла до висновку, що заропонована система може бути використана в заняттях з дітьми з різними аномаліями розвитку.

“Спосіб лото” виключає тиск на дитину та дозволяє встановити з нею контакт на адекватному рівні. Хто намагався займатися з такими дітьми, той знає, що у них немає витривалості до занять. Після 2-3 хвилин дитина кидає пропоновані їй предмети для занять. Маючи навіть високі здібності, малюк не готовий психологічно винести навіть найпростіше навчальне навантаження.

“Спосіб лото” – це набір таблиць, який дає можливість навчитися виконанню завдання від найпростішого до завдання, яке під силу нормально розвиненому малюкові. Перше, чого потрібно навчити – це навичці встановлення картки на потрібне місце. Використовуємо табл. № 1 – кольорові кружечки. Що має вміти дитина?

• Тримати в руках кружечок;

• Покласти на необхідне місце у таблиці.

Для цього: беремо за зап’ястя ручку дитини і переносимо її на потрібне місце з коментарем: “Це синій кружечок … і т. д” Як тільки починає виходити завдання на 70%, тобто з деякими помилками, потрібно переходити до таблиці з тваринами, фруктами, овочами. Не потрібно нехтувати цим моментом при видимому високому рівні розвитку дитини. Потрібно на цьому простому занятті потренувати її навчальну витривалість. Зробив сьогодні 1 раз – добре, молодець, завтра 1 раз + 1 раз таблиця з тваринами, післязавтра 1 раз кружечки + 1 раз тварини + 1 раз фрукти і т. д. При цьому похвала і неначе “байдужість” – ну зробив – спасибі , молодець, вільний.

 Отже, основні етапи:

• Просте співвіднесення картинки та зображення на таблиці. Дитина вчитися порівнювати, співвідносити зображення картки і таблиці. Батьки, якщо у дитини немає досвіду, дають їй одну картку, беруть ручку за зап’ястя і кладуть її на відповідне місце. Дитина повинна цього швидко навчитися, адже візуальне сприйняття більш просте в порівнянні зі слуховим. При цьому постійно доброзичливим тоном в звичній для дитини формі називається зображений предмет. Подача подальшої картки виробляє навик участі у конкретній справі. Обов’язкове виконання завдання фіксується словами: “правильно”, “неправильно”, “так” або “ні”. У разі правильного виконання: “а, нумо, придивися уважніше”, “давай пошукаємо” і лише після кількох невдалих спроб допомогти чи підказати (“подивися, це поруч з …”). Навчитися радіти кожній правильній спробі дитини і заохочувати її словами: “розумниця”, “молодець”, “сьогодні набагато краще”, можна поцілувати. Загалом, підняти емоційне значення перемоги.

• Зробити контурні малюнки з карток і запропонувати дитині розкласти. Якщо з’являться труднощі, потрібно пояснювати дитині, що це той же предмет або звернути її увагу фразою “це ж коза, правда?”. Але роз’яснення ключової ролі тут не відіграють, бо включається принцип “багаторазового бачення”. Той, кого навчають кожен день буде відшукувати сам ті деталі, за якими співвіднесе картку з картинкою таблиці.

• Впізнавання по деталях. З контурного малюнка знімаються лише деталі і пропонуються для співвіднесення з кольоровою таблицею. П. 2 і п. 3 розвивають абстрактне мислення, розпізнавання не по кольору, що є найпростішим завданням.

• Виготовляємо таблицю з осередками за розміром картинок на основній таблиці. Вписуємо в осередку друкованими літерами назви зображених предметів. Виготовляємо до таблиці картки. За принципом “багаторазового бачення” дитина починає з часом правильно класти слово картки на слово таблиці. Тільки обов’язково потрібно вимовляти слово вголос. Можна дати дитині мовчки покласти картку, а слово вимовити, якщо завдання виконане вірно. Неправильно покладена картка не знаходить словесного оформлення, і той, кого навчають сам прибирає її. Це початок глобального читання, тобто читання слів.

5) Гра “фотограф”

Спробуємо викласти кольорові картки в правильній послідовності, задаючи початок якою-небудь карткою. Робимо це 2-3 рази. 100% -ве виконання не обов’язково.

     6) Перекладаємо кольорові картки в таблицю зі словами. Дитина повинна зрозуміти, що даному слову відповідає конкретний малюнок. Робимо це 2-3 рази. Потім картки зі словами перекладаємо на таблицю з картинками.

Цією вправою формуємо зоровий образ слова. Тобто поняття: кожен предмет має свою назву. На це потрібно звернути особливу увагу, адже дитина, виконуючи складні доручення, вимовляючи фрази “не чує” назв окремих предметів. Бачачи предмет, не замислюється про його найменування.

Зверніть увагу на наступне. Якщо Ваша дитина розмовляє, але мова ехолалічна (повторює закінчення фраз і цілі фрази) або стереотипна (пояснює свої потреби завченими фразами), не можна вважати (помилятися), що це мова в повному розумінні слова. Але це є навик “говоріння”, до якого потрібно ставитися дуже уважно і не можна його втратити, хоча і важко зберегти. Професор І.А. Соколянський – засновник педагогіки для сліпоглухонімих пише, що при несприятливих умовах мова розкладається з неймовірною швидкістю і дуже важко відновлюється, особливо у тих, хто раніше говорив.

 Висновок:

а) лото використовує та розвиває візуальне сприйняття і увагу, організовує “кругозір”, вчить вдивлятися в предмет, бачити його, фіксувати погляд;

б) дає можливість точно виконувати завдання руками, що дає можливість ними більш вільно користуватися;

в) дає сигнал до початку та закінчення роботи над цією таблицею, а також відчуття перемоги з подолання труднощів;

г) знімає негативізм по відношенню до занять, що побічно впливає і на встановлення контакту, взаєморозуміння, виробляє посидючість, навчальну витривалість;

д) дає можливість виділити з “лякаючого” незрозумілого навколишнього світу окремі і “зовсім не страшні” елементи, на які можна опиратися;

е) дитина набуває можливості перебувати у стані занять до двох годин повноцінно. У цей час відбувається необхідне заповнення інформаційної порожнечі, на яке вона сама не здатна; відбувається тренування різних аналізаторів, спілкування з дорослою людиною;

ж) Видима простота дає можливість непідготовленій людині, використовуючи коментарі до таблиць, займатися з дитиною і досягати результату.

Поступово матеріал сортується і розподіляється так:

а) для вивчення кольору;

б) для вивчення цифр;

в) для вивчення тварин;

г) для вивчення овочів, фруктів;

д) для вивчення навколишнього оточення;

е) для вивчення форми предметів;

ж) для роботи над невеликими нескладними фразами;

з) для розвитку навички бачити цілий предмет і його частини та ін.

Вводячи нові види занять (складання пірамідок, кубиків, нанизування на голку і ін.), не пов’язані з лото, акцент ставиться на взаєморозумінні, виробленого у ході занять лото. Лото – проста форма навчання дитини зі складною психікою, яка дуже вразливо відноситься до питань типу “Де?”, “Покажи?”, “Скажи”. Але поступове ускладнення завдань до таблиць повинно привести до відповідей на ці питання. Для того, кого навчають на початковому етапі питанням є подача картки, а відповіддю – її співвіднесення з малюнком на таблиці.

Дидактичний матеріал, взагалі, необхідний не тільки для навчання, але і для виявлення слабких місць, тобто служить тестом. А знання “слабкого” місця уточнює напрям роботи.

С.С.Ляпідевский у книзі “Порушення мови та голосу у дітей” в розділах про сенсорне виховання аномальних дітей пише: “Часто необхідні пошуки обхідних шляхів, які б і забезпечили повноцінне сприйняття і подальше відтворення отриманих знань. Цими шляхами є залучення здорових аналізаторів, опір на збереження функції і використання і розвиток частково збережених функцій потерпілого аналізатора”.

Зболені душею батьки, часто вже боячись порушення спокою дитини, пристосовуються до її поведінки, вимоги висувають зі знижкою на те, щоб не викликати негативних наслідків у вигляді неприборканого гніву, агресії. Але почавши займатися розкладом карток, поступово вимоги будуть ускладнюватися, і наближатися до норми. В ході занять з’являється якби загальна тема для розмови.

Займатися потрібно, поки дитина не подає ознаки втоми (виключаючи перші, вступні коротенькі заняття). Після освоєння перших етапів декількох таблиць, освоюємо 2-й, 3-й і т. д. Скорочується кількість таблиць, використовуваних за урок, зате розширюється час, який їм приділяється.

Займаючись з дитиною, потрібно перебувати у стані “азартного вболівальника”, всією душею бути з дитиною, бути налаштованим на “її хвилю”. Ефект досягається щоденним заняттям від 40 хвилин на початку і до 1,5-2 годин потім, краще у ранковий час.

Потрібно виробити певний ритм занять. Згодом у учня при вигляді таблиць виробиться готовність до виконання завдання. Тобто дидактичний матеріал спонукає до дії.

Навчіться радіти навіть самим мінімальним просуванням вперед. А може, Ви відкриєте в дитині нові можливості. “Радощі” та “відкриття” покращать Ваш душевний стан і нададуть можливість полюбити по-новому Ваше дитя, за його, Вами ж сформовані, досягнення.

Я розсортувала таблиці в окремі пакети.

Таблиця клеїться на картон, ззаду з тонкого паперу клеїться кишеня або конверт для карток.

 “Цифри”

• таблиця з цифрами;

• таблиця зі словами;

• таблиця з кружечками.

Працюємо з ними по основним етапам.

• Картки “цифра-кружечки”. Викладаємо картки від 0 до 10. Даємо картки з цифрами і кружечками. Дитина викладає вниз цифри, вгору кружечки. Мета – прибираємо основні подвійні картки – співвіднесення кількості кружечків з цифрою.

• Виготовляємо картки – цифра, під нею слово. Окремо виготовляємо вузькі смужки слів. Викладаємо цифри від 0 до 10 і глобально за допомогою слів-смужок читаємо. Прибираємо цифри з написами і співвідносимо цифру і слово до неї.

• Доміно, може бути звичайним, а може бути виготовлено в збільшеному вигляді з картону. Починаємо з того, що кладемо одну картку, до неї подаємо іншу, і дитина повинна вирішити, з якого боку її покласти, надалі даємо 2 картки.

 “Колір”

• Підбираємо по 8 відтінків кольорів. До них по 8 дублікатів. У сонячний день розкладаємо 8 карток кольору, даємо в руки дублікати для співвіднесення з основними.

• Утримання зорового образу. Беремо 2 табуретки. Одну поступово віддаляємо від себе з кожним заняттям. На ній лежать дублікати. На тій, що поруч, знаходяться основні картки. Дитині швидко показуємо картку і кладемо її зворотною стороною. Це сигнал-вимога до того, щоб був доставлений дублікат картки з далекої табуретки. Правильне виконання – здатність утримання в голові зорового образу картки. Таким чином можна працювати і з іншими лото.  

• Таблиця з різнокольоровими м’ячами. Це кружечки розділені на 2, 3, 4 частини і чистого кольору. Частини пофарбовані в різні кольори. Співвідносимо вирізані кружечки з кружечками на зображенні.

• Таблиця “відерце-лопатка”. На початку підбираємо до відерця чистого кольору лопатку чистого кольору. Потім ускладнюємо завдання: наносимо на закрашене відерце закрапленіе у вигляді крапочок, квіточок, обідка, на ручку лопатки наносимо відволікаючу смугу стороннього кольору.

• Кружечки з закрапленням у вигляді: хвилі, сітки, точок, сніжинок, закрашеного кола, широкої смуги, тонкої лінії, що перетинаються ліній, штрихування з товстих ліній, концентричних кіл. Співвіднести вирізані кружечки з кружечками на таблиці.

“Форма і розмір”

• Таблиця – чорно-біле контурне зображення пірамідки, горизонтально виділено кожне кільце. З кольорового картону вирізаємо кільця піраміди, кожне іншого кольору, спочатку співвідносимо кольорові вирізані кільця з таблицею. При достатньому ознайомленні, працюємо без таблиці. Викладаємо пірамідку по пам’яті.

• На таблиці зображені накладенням геометричні фігури. Наприклад: квадрат + трикутник + прямокутник. Вирізаємо з кольорового картону фігури і пропонуємо покласти одну з них. З метою уточнення розуміння повертаємо таблицю іншою стороною.

• Беремо альбом для малювання. У ньому на кожній сторінці робимо такі малюнки. Беремо за основні елементи палички, одна завбільшки з учнівську лічильну, інша в половину її величини. Вирізаємо з кольорового картону 10 паличок великих і 2 маленькі. На обкладинці – кишеню.

1 я сторінка – контурне зображення з 2-х паличок: літери Т, +, Г;

2-я сторінка – трикутник,трапеція

3 -я сторінка – квадрат, буква П.

4 -я сторінка – будиночок (6 п.), Сонечко (сніжинка з 6-8 паличок);

5 -а сторінка – сходи (10п.) ;

6 -а сторінка – прямокутник   (2 + 2), буква Ш (4 п.)

 Після оволодіння навичками викладати картонними паличками, дитина вже викладає пропоновані нові зображення сірниками.

• На білий картон по краях зміцнюємо трафарет з синього картону з великими отворами у вигляді рівнобедреного трикутника, квадрата, прямокутника, кола. З різного кольору картону вирізаємо під отвори фігури, наприклад: рожевий трикутник, зелений квадрат, червоне коло, жовтий прямокутник. Розрізаємо на 2 рівні частини і пропонуємо розкласти. Ця вправа допомагає тренувати почуття цілісності форми предмета. Перед цією вправою необхідно в окремому занятті потренувати таке вміння. Купуємо кілька видів лінійок-трафаретів з геометричними фігурами. Вирізаємо з різнобарвного картону ці фігури і тренуємо вміння вкладати в отвори ці фігури.

• Заняття з картинкою “Ялинка – собачка, будиночок”. Основну чорно-білу таблицю клеїмо на картон. Таблицю, з якої зробимо картки, клеїмо на картон і розфарбовуємо. Розфарбованих таблиць повинно бути дві. Першу кольорову розрізаємо по вертикальному пунктиру, другу – по горизонтальному. Тренуємо викладання на чорно-білу таблицю в різній послідовності смуг. Наприклад: поспіль, з другої, з третьої і т. д. Прибираємо таблицю. Працюємо без неї. Можна пограти, починаючи з будь-якої смуги. Виготовляємо 3-ю кольорову таблицю і розрізаємо її на прямокутники, на перетині вертикальних і горизонтальних ліній. Викладаємо їх на основну таблицю.

• “Плоска мозаїка”. Прямокутник розчленований на різні трикутники.

а) розфарбовуємо в різні кольори трикутники на 2-х таблицях. Одна – основна, другу розрізаємо. Співвідносимо розрізані трикутники з трикутниками на таблиці;

б) Основна таблиця – пунктирно зображені трикутники. На неї кладемо кольорові, чи не кольорові – білі або з однотонного картону.

в) Прямокутник розділений на фігури неправильної форми без прямих ліній. 

Елементи основної таблиці розфарбовуємо в різні кольори. Кладемо на неї ті ж елементи з білого картону.

• Таблиця “Фрукти”. На ній окремі елементи повторюються по декілька разів, що дозволяє фіксувати погляд в різних місцях таблиці і переносити його (погляд) в різних напрямках. Згодом можна користуватися для “хитрого рахунку” – “яблуко, яблуко, яблуко …, вишеньки, вишеньки, вишеньки”. Картки виготовляються кольорові і не кольорові. Робота з ними як зазвичай. Але можна з кольоровими пограти так: побудуємо вагончики до паровозику. Паровозик – картка. Горизонтально викладаємо по одній картці фруктів. Даємо в руки всі картки і пропонуємо прилаштувати до кожного паровозику “свій вагончик” вертикально.

Пальчиком показати тільки малинку, тільки сливку і т. д.

• Таблиця “Елементи навколишнього світу”. У ній – посуд, інвентар, меблі. До кольорової таблиці контурні, але не чорно-білі, а кольорові, картки. Виготовляється до неї таблиця з назвами предметів. Робота по основній схемі.

• Лото з сюжетними картинками.

а) Прості сюжети.

Пішов хлопчик в ліс. А в лісі під деревами ростуть грибочки. (Даємо вирізані з кольорового картону грибочки по контуру зображених на таблиці). Один зростає (кладе 1-й грибочок), другий, третій, четвертий. Став хлопчик збирати грибочки в кошик. Один зібрав (перекладає з-під дерева на зображення в кошику), два зібрав, три зібрав, чотири зібрав. Чотири грибочки хлопчик “зібрав в кошик”.

Пішов хлопчик в сад, а в саду на дереві ростуть яблука: червоне зростає (викладає вирізане з червоного картону), жовте, зелене, рожеве і т. д. Став хлопчик збирати яблука в ящик: одне зібрав (перекладає на зображення ящика), два зібрав, три зібрав, чотири зібрав. Чотири яблука зібрав хлопчик в ящик, а п’яте мамі віддав (дає мамі залишився в руки).

Те ж про кістках полуниці.

– “Полянка”. “Пішов хлопчик в ліс, а в лісі на галявині озеро, травичка росте, ялинка росте, грибочок зростає, будиночок стоїть, на небі хмаринка і сонечко світить”. Під час розповіді дитина кладе контурні малюнки на кольорові зображення таблиці.

Обов’язково під час роботи вимовляти одні й ті ж фрази. Інакше заняття не має сенсу.

б) Лото з більш складними сюжетними картинками.

а) На кольорові картинки кладемо контурні. Коментар кожен раз один і той же.

б) Багато контурних малюнків, що зображають різні дії в побуті. Коментар один і той же.

Не потрібно думати, що якщо з першого заняття дитина не захотіла виконувати дії з картками, то це не можливо або не підходить взагалі. Навіть якщо вона поплаче, це не страшно. Поступово негативна реакція піде. Навіть якщо учень засмутився, побачивши таблиці, то почавши розкладати картки, він заспокоюється вже на третій, четвертій. Цей непростий момент потрібно зрозуміти. Дитина побачила щось, що виходить за рамки звичного життя, та ще і з невеликим насильством впроваджене. Оскільки психіка на невисокому рівні, то достатньо лише кинути погляд на предмет насильства, щоб увійти в афективний стан, тобто стану, в якому дитина взагалі собою не керує. Але доброзичливе ставлення батьків, ласкава посмішка і перші кроки разом з ним в освоєнні лото поступово прибирають негативну реакцію.

Контакт, встановлений в ході занять по системі “Лото”, дозволив без особливих зусиль почати заняття фізкультурою.

Ед.Сеген пише: “Треба спершу м’язовими вправами розвинути рухову здатність, причому слід починати з наслідування, як пасивної вправи, яка викличе потім всі види довільних рухів”. А що робити, якщо немає наслідування? Я давала пасивний навик. Брала гумовий бинт. На краях зробила невеликі петлі, щоб їх можна було одягнути на ручки або ніжки і, якщо дитина в положенні лежачи на спині, то підтягувала його ноги вгору, в сторони, у вигляді ножиць. Для рук – руху вгору, вниз, в сторони, “ножиці” з натягнутими на руки (затиснутими пальцями, точніше) петлями бинта. Стали з’являтися довільні рухи з бинтом, які я намагалася перетворити в регулярну вправу. Що ж дав бинт? Бинт дав м’язові відчуття, а регулярність – закріпила пам’ять на рухи. Всі вправи робляться на рахунок 1 -10: початок 1, кінець 10. Два сигнали. Виробляємо стереотип виконання вправи.

На стіні закріплюємо гімнастичну палицю з бинтом. Ставимо дитину, даємо в руки палицю. Робимо нахили вперед. Спершу учня схиляємо легким рухом. Довжина бинта повинна бути така, що в положенні стоячи, руки внизу з палицею, дитина відчуває напругу бинта. Тобто Вона повинен постійно відчувати це невелике навантаження. Отже: 10 нахилів вперед, – палиця попереду, 10 нахилів вперед – палиця на плечах ззаду, 10 присідань – палиця попереду в руках. Беремо невелику гантелю – 0,5-1 кг. Вправа “дроворуб” -10 раз (ноги на ширині плечей, руки з гантелями вгорі, – нахили); згинаємо лікті по десять разів ліву і праву руку з гантелями-о-пліч, крутимо пензлем з гантелей “пропелер” по 10 разів кожною рукою; передаємо прямою рукою в іншу руку гантелю – 10 разів. У положенні лежачи, гантеля в руках на животі, піднімаємо і кладемо на підлогу за головою -10 раз. З 7 років можна після тренувань з маленькою гантелею перейти на 2-х кілограмову. Тут важливо зрозуміти, що це не просто тяжкість, а, сильне відчуття, в якому ці діти потребують. Сильне відчуття дає сильний сигнал в мозок.

Терпляче допомагаємо дитині робити рухи, навіть якщо Вам доведеться їх повністю конструювати. Зате прийде час і Ви відчуєте себе диригентом тіла дитини. Ви будете одні вправи показувати, і вона буде їх наслідувати, а інші тільки нагадувати якимось жестом. Це сходинка до жестового розуміння.

Мені хочеться розповісти ще і про “Я-гімнастики”. Спочатку я її хотіла назвати “хлопаючою”, але потім назвала так. Дуже важко пояснити мало що розуміючій дитині, що від неї хочуть. Її надбанням стає лише те, що стосується безпосередньо. Тому я займаюся так.

Ляскаємо в долоньки: долоньки батька – 10 разів, в одну – однією рукою – 10 разів, іншою рукою в цю ж руку – 10 разів, теж в іншу батьківську руку.

Ляскаємо дитині по груди – 10 разів, дитина – батькові –

10 разів.

Ляскаємо по спині – 10 разів, дитина – батькові – 10 разів.

Ляскаємо дитині легко по щоках – 10 разів, дитина – батькові – 10 разів, дитина – собі – 10 разів. Хлопаємо легко дитині по вухах – 10 разів, дитина – батькові – 10 разів, дитина – собі – 10 разів.

Смикаємо за вушка легко дитину -10 раз, дитина – батька 10 разів, дитина – себе – 10 разів.

Великим і вказівним пальцем стискаємо і разжимаем носик дитини – 10 разів, дитина – батькові – 10 разів, дитина собі – 10 разів.

Відкриваємо-закриваємо очі: спочатку – пальцем і словесно оформлюючи, закриваємо очі дитині – 10 разів. Тут той же принцип поступового осмислення відчуття. Дитина, дивлячись на Вас, з часом почне Вам наслідувати і по словесному сигналу відкривати-закривати очі.

Опишу досвід формування досвіду стрибання на одній ніжці.

• Основна стійка, піднімаємо ногу, зігнуту в коліні. Якийсь час робимо вправу – ляскаємо по коліну – 10 разів для кожної ноги.

• Стрибаємо на двох ногах. Коли стає видно, що дитина здатна по жесту або слову робити ці рухи (“Стрибай!”), говоримо, щоб підняв ніжку або показати жестом, і після цього сказати “Стрибай!”. Стрибати можна і тримаючи ногу за ступню ззаду. Попередньо дається навик тримання ніжки за ступню ззаду.

Дуже цікавою є “пальчикова гімнастика”. Варіантів її безліч. Якщо дитина нічого не вміє пальчиками, то перші проблиски проявів навичок довільних рухів дають незабутні емоційні відчуття батькам. Наприклад: “Пальчики вітаються”. Стикаються пальчики попарно правої і лівої руки. Спочатку за допомогою батьків. При цьому кажуть: “Здрастуй, пальчик, здрастуй, хороший пальчик”.

Стикаються пальчики однієї руки з великим пальцем з тією ж промовою. Коли пальчики почнуть робити спробу самостійно привітатися, потрібно притримувати ті, які в русі пальці, щоб вони не заважали чистоті виконання руху. Коли великий і вказівний пальці досить впевнено будуть вітатися, фіксуємо “колечко”. Говоримо кілька разів – “Це колечко, зроби колечко”. Притримуємо руками, а потім дитина сама його виконуватиме. Беремо “колечка” на двох руках з’єднуємо в “біноклі”. Підносимо з коментарем – “Це” бінокль “, потім переносимо його до своїх очей. Робимо зі своїх рук” підзорну трубу ” і даємо дитині через неї подивитися, дивимося з тим же коментарем.

Цікавим для формування наслідування та інших навичок є вправа” долоньки , кулачки, пальчики “. Уміння плескати вже є, сідаємо один навпроти одного, між нами – поверхня (стола, табуретки). Кажемо: “Стукаємо долоньками (10 разів), стукаємо кулачками (10 разів), стукаємо пальчиками (10 разів) ” . Причому виконуємо це разом з учнем. Якщо немає досвіду складання пальчиків в кулачок терпляче його складаємо; те ж і з пальцем.

Потім переходимо на таку вправу. Кажемо: “Ляскаємо долоньками”. Дитина плескає в Ваші долоні (не забуваємо рахувати від 1 до 10). “Ляскаємо кулачками”. Дитина дивиться на Ваші руки, складає в кулачки свої пальчики і плескає Вашими кулачками. Те ж вказівним пальцем.

З цих вправ навички: стукати в двері, вказівним пальцем можна в повітрі описати букву “о”. Все частіше пальчик буде з’являтися, щоб вказати на якийсь предмет. Можна зробити таку вправу – повернули голову і ліву руку наліво: стискаємо-разжимаємо пальчики в кулачку -10 разів. Те ж робимо з поворотом направо і правою рукою. Потім робимо це двома руками.

Хочу звернути Вашу увагу на мовні вправи. Вони необхідні для одних дітей, щоб викликати або відновити мову, для інших – щоб тренувати слухову увагу. Навіть якщо дитина не говорить, відзначається значне поліпшення розуміння мови в побуті після декількох місяців занять.

• Чергуючи коротенькі рядочки з іншими віршами (через одне).

“Я люблю свою лошадку.

Причешу ей шерстку гладко…”

“Наша Таня громко плачет,

Уронила в речку мячик…”

“Я люблю свою лошадку…”

“Зайку бросила хозяйка…”

“Я люблю свою лошадку…”

“Уронили мишку на пол…”

Вірш про конячку має прозвучати не менше 10 разів поперемінно з іншими віршиками.

• Без перерви вправи на висоту звуку. Співаємо:

Мовну вправу краще поставити на перше місце, тобто перед усіма іншими заняттями.

 Елементи системи Монтессорі

У невеликі коробки або пакети розподіляємо дидактичний матеріал. Кожен мішок або коробка – це урок. У них може бути:

• Розпускаємо великі або середні рахунки, на циганську голку з ниткою не менше 30 см нанизуємо кісточки. Зрозуміло, що це вправа на витривалість і посидючість.

Наступна нитка 20 см – з намистом подрібніше кісточок. Чергуємо кілька 10-сантиметрових ниток з бісером. На синій нитці – синій, на червоній – червоний і т. д. Вчимо не тільки одягати намистину рукою на голку, а й нанизувати її з поверхні голкою. У якийсь момент Ви відчуєте, що той, кого навчають, здатний засунути нитку в голку.

• Мішок з пірамідками (2-3 бенкет.)

А) Вчимо одягати на стрижень кільця, дотримуючись послідовність.

б) На два стержня одягаємо двома руками в правильній послідовності кільця.

в) Беремо дві табуретки. На одну кладемо кільця від однієї пірамідки і дитина несе їх на інший кінець кімнати від місця занять. Кличемо дитину. Вона підходить, швидко їй показуємо кільце, не більше 2-3 секунд, прибираємо і говоримо: “Принеси таке ж”. При помилковому виконанні знову кличемо учня і знову швидко йому показуємо кільце.

г) На наслідування. Мовчки, на стрижень своєї пірамідки одягаємо кільце, дитина повинна зробити ту ж дію, з тим же кільцем. Принцип поступового бачення.

д) У ході навчання правильному складанню пірамідки дати постійні назви кілець (“велика біла”, “маленька червона”). Називаємо цими назвами кільця і дитина нанизує їх на стрижень Реакція на слово.

е) Розкидаємо кільця на підлозі і за допомогою довгої палички, що не зрушуючи з місця, пропонуємо дістати кільця. Притримуємо дитини, щоб не рухалася з місця.

3) Мішок з кубиками. Вчимо складати кубики “паровозиком”, “башточкою”. Елементи великого пластмасового конструктора сортуємо за розміром, будуючи вузьку і широку вежу. Можна сортувати за кольором. Але найголовніше тут навичка користування конструктором. Стискання-разжимання ручного еспандера на рахунок 1-10, стискання-разжимання пружного гумового м’ячика, катання долонею по поверхні на рахунок 1-10 правою, лівою рукою.

      4) Скринька з дерев’яними кружечками, діаметр 5-6 см.

На них поклеєні з наждакового паперу середньої “зернистості” геометричні фігури так, що навколо них є ще 1-2 см вільної площині кола.

а) Обводимо вказівним пальцем навколо фігури спочатку з дитиною, потім вона звикає робити цей рух сама.

б) Беремо кулькову ручку і обводимо з дитиною ці фігури. Формується звичка обведення поверхні по зовнішньому контуру.

Беремо лінійку і разом з дитиною проводимо горизонтальну лінію. Поступово зменшуючи допомогу, добиваємося самостійного проведення лінії під лінійку.

      5) Скринька з матеріалами різної фактури.

а) Шматочки тканин 10×10 см від шовку до штучної шкіри (різні види шовку, полотно, фланель, гіпюр, капрон, вельвет, оксамит та ін.). Різне забарвлення (клітка, квітка, горошок, хвиля та ін.).

б) На картон 15×5 см клеїться гладка поверхня і фактурна. Пальчиками проводимо по поверхні і коментуємо: рифлена, пухнаста, м’яка, жорстка і ін. І весь час порівнюємо з гладкою.

в) Кілька дерев’яних кіл 5-6 см у діаметрі, по їхньому діаметру вирізаємо кола з різних номерів наждачного паперу і клеїмо на їх поверхню. Спочатку порівнюємо кожен з кругом без наждачного паперу, а потім всі кола порівнюємо з найжорсткішим.

    6) Скринька з баночками, на дно якої насипані: кориця, гвоздика, кава, какао, пахучі масла, часник, лимон і ін. Даємо понюхати дитині. Не обов’язково проголошення назви. Тут важливий сам процес сприйняття і осмислення запаху. Поступово можна навчити відкривати-закривати баночки. Сюди ж помістити просто пляшечки з цікавими способами закривання.

З мозаїкою працюємо так. На полі малюємо різними кольорами напрямкові смуги або клеїмо з тонкого паперу і робимо отвори. Наприклад: з одного боку – горизонтальні лінії (кількість відповідає кількості квітів-кнопок в мозаїці), похилі лінії, квадратики з внутрішнім заповненням; з іншого боку – різні геометричні фігури без внутрішнього заповнення. Після розкладання дитина обов’язково повинна скласти сама кнопочки в коробочки.

 Ще хочу описати метод “Холдинг-терапії”. Це дуже простий, цікавий і ефективний метод, але вимагає від батьків не ТІЛЬКИ бажання, а й фізичної витривалості.

Садимо дитину до себе на коліна обличчям до Вас і міцно притискаємо її до своїх грудей. Дитина починає сильно опиратися, виривається з рук, але потрібно витерпіти хоча б 0,5 години. А потім збільшуємо час до 1-1,5 години. Під час “холдингу” відбувається прорив неговорячої дитини. Через велику опірність дитина може втомитися і просто по-людськи відпочити у Вас на плечі. Під час “холдингу” можна начитувати віршики.

Складність полягає в тому, що дитина докладає надзвичайно великі зусилля для того, щоб вирватися з обіймів батьків, може кусатися, щипати, вигадувати причини-хитрощі, чому його повинні відпустити. “Холдингом” потрібно займатися щодня протягом року. Поступово дитина звикає до цієї процедури. І, якщо раніше вона майже ніколи не сідала Вам на коліна, то тепер може на Вас сісти, як на дуже безпечне місце.

Сильний опір ще можна пояснити і тим, що рівень розвитку психіки ще такий, що будь-який дотик може здаватися болючим. Але після “холдинг”-терапійних занять ці відчуття наближаються до норми, тобто хворобливість минає. Батьки, які займаються “холдингом” починають відчувати потребу у такому контакті з дитиною, мабуть дитина починає відчувати щось схоже, що сприяє встановленню взаєморозуміння, довіри. Особливо рекомендується дітям, які мають сильні негативні реакції на вимоги.

У “холдингу” є противники. Але жоден з них не спробував втілити його в життя. Звичайним дітям дуже потрібні “сильні” відчуття. “Холдинг”-терапія надає їх. Деякі фахівці вважають, що “холдинг” можна використовувати під час “поганої” поведінки (гіперактивність, протест).

“Для дітей найголовніше – холодна вода, їх свідомість розкривається через неї”. П. Іванов.

Мені хочеться описати ще одне “сильне” відчуття. Це обливання холодною водою, ходіння по снігу босоніж. Можна обливатись у ванній, на вулиці. Цікаво, що це викликає масу позитивних емоцій, радості. Починає з’являтися більше розуміння в побуті. Цікаво спостерігати, коли мало самостійна дитина бере відро, ставить його в ванну і відкриває сама воду. Або почувши що-небудь про те, що пора обливатися, наполегливо запрошує Вас це зробити. Відзначається зникнення діатезу і поліпшення апетиту, урізноманітнюється раціон харчування.

Вправа на “подовження думки”, або “утримання образу”. Беремо подвійний набір предметів, один комплект кладемо на табуретку і з кожною вправою видаляємо все далі і далі її від себе. На коротку мить показуємо предмет і просимо принести такий же. Розуміння інструкції виробляємо, коли табуретка знаходиться на мінімальній відстані. Використовувати можна кольорові кільця, елементи конструктора, цифри, букви, слова, картинки лото; по кольоровим картинкам приносити контурні і навпаки (по М. Монтессорі).

Хотілося б звернути увагу на “музичну терапію”. Батьки зазвичай не надають значення цього роду занять. Але спробувавши ввести музику, хоча б для заповнення пауз між заняттями, через кілька днів, а то і в перший же день Ви побачите або відкриєте для себе як дитина цікаво реагує, як змінюється її обличчя при перших звуках мелодії. Заняття “музичною терапією” діляться на два види: активна і пасивна.

• Активна. Навчаємо дитину грі на якомусь музичному інструменті. Фахівці найбільш рекомендують піаніно, бо це акустичний звук; кожен звук витягується найбільш простим способом – ударом. Той, кого навчають, може спостерігати за тим, як навчаючий витягує звуки. Найпростіше – вчимо грати гаму до-мажор. Принцип той же, що і у всіх заняттях. Дитина сидить у Вас на руках. Даємо пасивну навичку: беремо дитину за вказівний палець руки і програємо в прямому і зворотному напрямку гаму кілька днів, тижнів. Потім беремо за зап’ястя, даємо можливість пальчику самому вдарити по клавіші. Далі підтримуємо за лікоть. І потім даємо можливість грати самостійно. При цьому з першого дня кожну ноту називати своїм іменем (до, ре, мі, фа, соль, ля, сі, до, до, сі, ля, сіль, фа, ми, ре, до).

Може з’явитися “загравання” – збій в темпі, дуже швидка гра. Тоді беремо за пальчик (навіть при наявності навички) і повільно, акцентуючи увагу на назві ноти, чистоті виконання, кілька днів програємо гаму. Навчаємо грі обома руками. Після гами переходимо до навчання нескладним пісенькам.

До активної терапії відноситься і гра на інструментах з набору Орфа: металофон, брязкальця, тарілки, ксилофон, барабан, дудочки, сопілки, дзвіночки і т. д. При їх наявності потрібно давати можливість послухати, самим зіграти, відобразити ритм якогось твору (музичного або віршованого).

• Пасивна. Її ще називають рецептивною, бо це сприйняття музики слуховим рецептором. Для цих занять чудово підходять твори композіторов XVIII-XIX віків з їх глибиною впливу на емоційну сферу.

Перерахую ті, які я використовувала:

• Вівальді. Чотири пори року.

Л. Бетховен. Соната № 14 (Місячна)

Л. Бетховен. Елізе, Соната № 8 (1 частина).

• А. Моцарт. Реквієм 1-частина, 7-частина.

Соната ля мажор. Маленька нічна музика. Симфонія №40 соль мінор (Allegromolto) .І. С. Бах. Жарт з Сюїти № 2. Токата і фуга ре мінор.

М. К. Огінський. Полонез.

К. Сен-Санс. Лебідь.

П. І. Чайковський. Пори року. Танець маленьких лебедів.

Ф. Шуберт. Ave Maria (Робертіно Лоретті).

М. Равель. Болеро.

С. В. Рахманінов. Концерт для фортепіано з оркестром № 2.

Е. Дога. Вальс з музики до кінофільму “Мій ласкавий і ніжний звір”.

Чудово впливає музика у виконанні оркестрів під керуванням П.Моріа, Д. Ласта, каравели, Ф. Папетті, у виконанні Ф. Гойї, Ф. Лейя.

Не слід забувати про дитячі пісеньки. Найголовніше:

– емоційний вплив,

– співвіднесення ритму твору з хворобливим ритмом організму,

– підвищення інтелектуального рівня;

– несловесний вплив на свідомість;

– здатність викликати “тілесний” образ почутого.

Слухати необхідно 15-20 хвилин, але кожен день в один і той же час. Звикання, прислуховування, радість від пізнавання, осмислення.

Ще в 1856 р Сеген писав: “Я ще не бачив аномальної дитини, яка б не отримувала задоволення, слухаючи музичний твір. Ці діти реагували більш безпосередньо і швидко…”

За допомогою музичної терапії можна домогтися психічного і тілесного розслаблення (релаксації), рухового злиття з ритмом музики, стимулювати мовну активність. Головне, надати можливість дитині сприйняти цю інформацію.           

Отже, основні принципи заняття:

1) Людина – це складна відтворювальна система, на умовній поверхні якої лежать сприймачі «пристрою» – аналізатори. Ми повинні змусити їх всі (можливості) працювати. Робота проявляється в результаті тренування. Тренуємо на спеціально виготовлених дидактичних матеріалах. Матеріали використовуються не одноразово, а постійно, лише вимоги, що пред’являються до дитини, ускладнюються.

• Приглядання (розглядання). Щоденне тренування дає можливість розглянути деталі пропонованого посібника.

• Прислухання. Звернення уваги на деталі запропонованої звукової інформації. Чи то мовної, чи то музичної.

• М’язова пам’ять, пам’ять на рухи. Ця пам’ять виробляється в ході занять фізкультурою, гімнастикою, підготовчими вправами до письма та самим письмом; навіть гра на музичних інструментах несе в собі первісну м’язову пам’ять. Регулярність занять дає можливість осмислювати рухи.

• “Сильні” відчуття .. Холдинг-терапія, робота з навантаженнями, обливання холодною водою.

6) Звикання. Це момент, коли пропонована вправу вже не викликає первісної негативної реакції, а той, кого навчають, готовий спокійно і навіть з бажанням виконувати вимоги.

7) Регулярність. Вправи виконуються через певний проміжок часу.

8) Включення до загального біоритму життя дитини.

9) Підтримка навички в “режимі роботи.

• Цілеспрямованість.

• Результат найбільш ймовірно буде досягнуто, якщо витрати на його досягнення мінімальні.

• Намагатися не міняти ті зовнішні умови, при яких дитина здатна брати участь в заняттях і досягати результатів.

• Зовнішні умови можна міняти дозовано і при достатній впевненості в тому, що психіка дитини зміцніла і не дає регресу.

• Знаходити способи отримання зворотної інформації, щоб бути впевненим в споживанні даної.

• Намагатися завантажувати не більше одного аналізатора. Наприклад: тільки слухаємо, тільки нюхаємо, тільки пробуємо на смак, тільки чіпаємо предмети різної температури і т. д.

• Пам’ятати, що включення пам’яті будь-якого плану (слухова, зорова, м’язова і ін.) може відбутися не відразу, а з плином часу. Тому потрібно проявити терпіння і не штурмувати події, а терпляче тренуватися.

• Під час занять потрібно постійно себе контролювати, що ж зараз відбувається з дитиною.

• Займатися потрібно так часто, щоб навичка, яка надається дитині, стала її постійною можливістю. Спочатку навчаємо, потім тренуємо, потім час від часу згадуємо.

• Заняття повинно складатися з декількох нетривалих і одної більш тривалої вправи. Наприклад:

• Мовне вправа – 10-15 хвилин.

• На розвиток дрібної моторики (напр, пальчикові вправи) або “хлопкова” гімнастика) – 10-15 хвилин.

• Вправи з коробок-мішків (елементи системи М. Монтессорі) – 10-15 хвилин.

• Заняття з таблицями лото.

• Фізичні вправи 10-15 хвилин.

 Влітку теж потрібно займатися, але більше приділяти увагу фізичним вправам. За Софією Русовою, у літні місяці відбувається збільшення м’язової сили, а духовна сила падає. Отримане в осінньо-зимово-весняні місяці потрібно підтримувати влітку лише в “режимі роботи” до вересня. За літо потрібно освоїти якомога більше елементів ігорових майданчиків і стадіонів, восени і взимку цієї можливості не буде. Але Ви здивуєтеся, що дитина, отримавши спортивні навички минулого літа, буде їх пам’ятати і майбутнього.

• Для чого потрібні заняття?

“Корекційна робота являє собою безперервні пошуки шляхів компенсації дефекту. Механізми компенсації розвиваються поступово … В основі компенсаторних перебудов лежать динамічні зміни нервової системи, які проявляються в різноманітних психічних процесах: в сприйнятті, предметних і просторових уявленнях, мисленні, свідомості, в діях, вчинках, емоціональнопольових актах і т. д. (Земцов М.І. “Шляхи компенсації сліпоти”. М. 1956р.)

“Здатність передавати свій внутрішній стан зовнішніми діями є ознакою того, що дитина переходить з періоду немовляти в період дитинства. Виховання полягає і у тому, щоб внутрішнє зробити зовнішнім, а зовнішнє внутрішнім “(Ф. Фребель).” Необхідно включити механізми самовдосконалення “(М. Монтессорі). Можливість задуматися над пропонованими вправами дасть поштовх осмислювати, що відбувається навколо і ускладнити реакції на них. Реакції все більш стають адекватними.

У висновку я хочу побажати батькам успіхів у роботі з дітьми. Сподіваюся, що описані, проведені вправи, відкриють Вам нові можливості Ваших дітей і дадуть надію.

 Література:

• О. Скороходова “Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир”. М. “Педагогика”, 1972.

• П. Іванов “Я запропонував людям життя”.

• 3. Майетова, С. Машура “Музыкотерапия при заикании”. Киев, “Вища школа”, 1984 г.

• М. Зееман “Расстройства речи в детском возрасте”. М. “Медгиз”, 1962 г.

• Э. И. Леонард “Я не хочу молчать”. М. “Просвещение”,

1990 г.

• О. С. Никольская, Е. Р. Баенская, М. М. Либлинг “Аутичный ребенок-пути помощи”. М. “Теревинф”, 1997 г.

• С. Д. Забрамская “Ваш ребенок учится во вспомогательной школе”. М. “Педагогика”

• С. С. Ляпидевский “Нарушения речи и голоса у детей”.

• “Дошкольное воспитание” – 1989 г. № 10, с. 66-70;

1994г. № 10 с. 56-64; 1995 г. № 7 с. 64-67; 1995 г. № 9 с. 86-88.

• “Семья и школа” – 1991 г. № 6 с. 30-32

• “Дошкільне виховання” – 1993 р. № 5 с. 6-7, 17; 1992 р.

№ 10 с. 24-25; 1996 р. № 4, 6, 8.

• “Учительская газета – № 28, 1992 г. с. 4-5

• Н. И. Кузьмина, В. И. Рождественская “Воспитание речи у детей с моторной алалией”. М. 1997 г.

• О. В. Правдина. “Логопедия”. М. 1973 г.

• А. М. Кравченко “Дошкольная логопедия” (новый взгляд на проблемы). Киев, МП”Освітяни”

• К. Фон Гейдебранд “О душевной сущности ребенка”.

Минск. “Полифакт”, 1991 г.

• А. Фрейд “Введение в детский психоанализ”. М. 1991 г.

• В. Цвынтарный “Играем и развиваем речь”. С.-П. “Лань”, 1996 г.

• Масару Ибука “После трех уже поздно”. М. “Русслит”, 1992 г.

• “Как научить читать вашего оебенка”. Ярославль 1991 г