24 лютого 2022 року в Україну почалося широкомасштабне російське вторгнення, Київ став першою і основною ціллю агресора. У той же день в столиці України закрилися всі освітні заклади для малюків. Наступні кілька місяців стали для киян найбільш тривожними, страшними і непрогнозованими. Проте вже у травні дитсадок “Дитина з майбутнім” оголосив, що поновлює свою роботу. Цей дитсадок став чи не першим закладом для дітей з особливостями розвитку, який в умовах війни знову відкрив свої двері малюкам у столиці України.
Для багатьох таке рішення керівництва закладу стало несподіванкою, хоча для батьків дітей з аутизмом, які на той час залишалися в Києві, – несподіванкою приємною. Про цей рік, який для всіх українців став роком довжиною в життя, напередодні Міжнародного Дня захисту дітей ми поговорили з директоркою садка Наталією Стручек.
24 лютого 2022 року для всіх все змінилось. Що допомогло взяти себе в руки та відкрити садок вже у травні?
Як ви пам’ятаєте, тоді, у березні-квітні, у Києві у нашій сфері ніхто не працював. Ситуація була дуже складною. Батькам особливих дітей не було навіть до кого звернутися за підтримкою: велика частина фахівців покинула Київ, навколо все гриміло і коли це все налагодиться, – ніхто не знав. Ми не знали, що чекати наступної хвилини, хоча всі знали, що на 9 травня росіяни якось усіх нас “привітають”. І ось за тиждень після 9 травня ми поновили діяльність садочка. Мені кажуть, що ми були чи не першими, хто тоді відкрився, але це зовсім не важливо. Головне, що батьки після тримісячної перерви отримали нарешті змогу привести своїх дітей до нас. А що саме допомогло тоді взяти себе в руки, я навіть, хм, не знаю, не думала над цим, якщо чесно. Можливо, ще треба трохи часу, щоб це проаналізувати. Ми ж усі ще досі знаходимося в умовах постійної небезпеки.
Проте можу сказати, що тоді за ті весняні місяці 2022 року у нас сформувалась невелика, але чітко виражена категорія дітей – тих, хто отримав відповідний діагноз перед самим-самим вторгненням. От лише уявіть собі стан батьків, коли дитині ставлять діагноз і починається війна! І коли ми відкрились, для цих родин це було, немов ковток свіжого повітря і дороговказ, завдяки якому вони зрозуміли, що саме треба робити, куди бігти і т.д. До речі, кілька родин спеціально під дату нашого поновлення повернулися з-за кордону.
Звичайно, попервах після відкриття садочка всім було тривожно – і батькам, і персоналу – передусім психологічно. Та робота з дітьми допомогла всім нам потихеньку перемкнутися з жахіть війни на роботу і турботу. І, звичайно, наші засновники і друзі з МГО “Дитина з майбутнім”, чиї міжнародні контакти і можливості допомогли багатьом українським родинам за кордоном.
Що ж стосується лютого, березня й квітня, то це був період великого висіння на телефоні й комп’ютері (посміхається). Голова йшла обертом від консультацій і підтримки родин. Інколи ми за консультаціями навіть не встигали лякатися сирен повітряних тривог. Ми підказували, як реагувати на ту чи іншу ситуацію, що та чим можна замінити, до кого можна звернутись в інших містах та країнах… Чим ми тільки не займались! Адже за кордоном родини з дітьми-аутистами часто опинялися в умовах спільного проживання з іншими людьми і не всім хотілося проживати з дитиною, яка істерить чи агресує. Багато різних проблем виникало…
Наталіє, а чи спостерігалось щось особливе у дітей у перший час після поновлення садочка?
Так, звичайно. У вічі одразу кидалася їх поведінкова занедбаність і нам довелося у багатьох моментах все починати спочатку. Це й закономірно, адже умови, в які потрапили родини, – раптова евакуація, відсутність сну, недотримання дієти, надмірний стрес, зміна устрою життя загалом – призвели до того, що діти повернулися до нас залежними від гаджетів, нездорової їжі тощо. Війна відібрала у дітей все, що у мирний час завжди допомагало батькам заспокоювати дитину.
І хоча діти, з якими ми працювали до війни, швидко все згадували, відсутність кількох місяців системної роботи давалась взнаки. При цьому, рівень їх побутових та академічних навичок майже не змінився, а от саме поведінки – погіршився відчутно.
І за який час вдалося налагодити більш-менш повноцінну роботу в тих непростих нових умовах?
Знаєте, доволі швидко. Десь через місяць ми вже працювали в нормальному режимі. Звичайно, кілька перших тижнів довелося витратити на корекцію поведінкових проблем. Також дітям треба було дати час, щоб вони згадали, де вони, як працює садок. Якщо ж говорити про інші виклики цього періоду, то вони для нас, як і для всіх українців, виходять далеко за межі довоєнного життя.
Наприклад, на момент поновлення роботи садочка нам довелося облаштувати власне бомбосховище. Тоді ми визначили чіткий алгоритм дій під час тривоги, провели навчання з персоналом, ознайомили батьків. Останні іноді й самі були вимушені перебувати у нашому укритті, перечікуючи сигнал тривоги. Одразу скажу, що зараз ніхто з батьків вже не ставить питання про місцеперебування дитини під час сирени, бо ми скрупульозно дотримуємося всіх правил безпеки і батьки це бачать на власні очі.
Влаштовуючи укриття, ми також розуміли, що тривоги можуть тривати півгодини, а можуть – і п’ять годин поспіль. Тому з самого початку ми організовували все таким чином, щоб в укритті можна було не просто ховатися, а й продовжувати повноцінний процес навчання. Все було продумано до дрібниць: прийом їжі, санітарні можливості, місця для сну, розклад та система занять, яка б стала комфортною для перебування одночасно у приміщенні близько 30 вихованців та 20 людей персоналу. Під час тривог ми проводимо групові заняття, займаємось логоритмікою, влаштовуємо лялькові вистави та ін. Це вкрай важливо, адже безперервність корекційного процесу для дітей з особливостями розвитку – одна з запорук результату.
Ну, а потім прийшла осінь, а з нею – масовані ракетні атаки росіян і жорсткий дефіцит електроенергії в країні. У жовтні 2022 року стало зрозуміло, що без автономного джерела енергії садок взимку не виживе. Треба було негайно купувати генератор, який би закрив питання електроплит, нагрівачів та освітлення. А попит на генератори в Україні був тоді, як усі ми добре пам’ятаємо, просто шалений! І нас виручила мама одного з наших вихованців, яка познайомила нас з ТОВ “Рубінетто”, за що ми їм щиро вдячні за генератор і кондиціонери. Також вони закрили нам послуги теплопостачання в опалювальний період. Ще одна організація, якій ми вельми дякуємо, це ГО “Остерський оберіг”. Організація регулярно постачала нам продукти харчування, побутову хімію та інші товари. І знову ж таки завдяки мамі ще одного нашого вихованця…
А до наступного опалювального сезону ми хочемо перейти ще й на автономне гаряче водопостачання – встановлюємо бойлери. Усі батьки ці наші зусилля вітають і допомагають хто чим може, за що їм також щира вдячність.
Скажіть, а що змінилося за останній рік роботи у порівнянні з попередніми роками – із людської та професійної точки зору?
Найголовніше те, що останній рік продемонстрував настільки велику людяність та бажання взаємодопомоги, яке ніколи раніше я не бачила. І я кажу про це от зовсім без пафосу. А ще віра в Перемогу України і усвідомлення того, що ми боремося за свою землю і за майбутнє наших дітей!
…Рік тому до нашої ясельної групи прийшла дівчинка. Виявилося, що окрім аутизму та інших супутніх захворювань, дитина страждає від серйозних наслідків родової травми. Лікарі позитивні прогнози майже виключили. Та попри це, батьки вирішили нізащо не здаватися! Зараз дівчинка самостійно відвідує туалет, вживає їжу. Звичайно, до вікової норми ще дуже далеко і ми не впевнені, чи взагалі це колись стане можливим, але рівень розвитку дитини настільки підвищився, а стан покращився, що лікарі диву дивуються. І якби не велика віра батьків у свою дитину та не кропітка щоденна праця, таких результатів могло б і не бути. Про це ніколи не треба забувати.
Також мене приємно здивували батьки, які приїхали до Києва з інших наших регіонів, своєю інформованістю. Їхня обізнаність часто набагато вище за обізнаність столичних родин. У великих українських містах ринок корекційних послуг для дітей дошкільного віку досить розвинений і це насправді радує.
Не можу не згадати про так зване “мовне питання”. До 24 лютого 2022 року ми спокійно працювали українською та російською. Це завжди залежало від родини, адже різка зміна мови для дитини з проблемами сприйняття могла стати причиною стресу і призвести до проблем з навчанням. Поновивши роботу садочка, ми всім запропонували перейти на українську, і всі погодились. Іноді при потребі для зручності дитини ми ще використовуємо російську, але це вже, скоріше, виключення. Тому я й назвала мовне питання “так званим”. Цієї проблеми не існує.
Частина ваших вихованців, інших українських родин з особливими дітьми вже тривалий час вимушено перебувають за кордоном. З якими труднощами вони там зіштовхнулися? Ви підтримуєте з ними зв’язок?
Так, звичайно, підтримуємо. Переважно вони хочуть повернутися додому. Окрім всього іншого, у них є й велика раціональна мотивація. Візьмемо таке питання як, наприклад, діагностування дітей.
В Україні дуже мало дітей віком до 3-х років діагностовано тому, що це у нас не регламентовано і залежить від бажання батьків. Зовсім інша ситуація у ЄС. Там працюють безапеляційні протоколи дій, де діагностика – одне з обов’язкових правил. Якщо ти його ігноруєш, матимеш проблеми з дошкільним закладом. Якщо ж ти діагностувався і отримав довідку від лікарів, то це добре, але ще не означає, що твоя дитина матиме доступ до регулярних корекційних програм. Бо в Іспанії, Німеччині, Італії, Туреччині й Польщі (зі слів тих же батьків) просто не існує відповідної інфраструктури. Максимум, на що там можуть розраховувати батьки, – заняття в спеціалізованому центрі двічі на тиждень та інклюзія за конкретних умов.
В Україні ми боремося за покращення стану дошкільнят, їх адаптацію та соціалізацію, а в багатьох країнах Європі це питання на порядку денному не стоїть. У них так склалося історично і цю ситуацію просто треба усвідомлювати й приймати. Нам є чого повчитися у ЄС, а ЄС є чого повчитися у нас.
Повноцінне поновлення роботи дошкільних закладів, особливо для дітей з ООП, наразі проблематичне ще й тому, що багато спеціалістів та педагогів змушені були покинути Україну. Як ситуація у садку з фахівцями?
Увесь наш персонал, який навесні 2022 року залишився в Києві, у травні вийшов на роботу. Деякі вакансії на той час пустували і нам довелося їх заповнювати. І тут я була приємно здивована рівнем професіоналізму людей, які приїхали до нас з регіонів (у моєму випадку це Харків, Запоріжжя, Донецька та Миколаївська області). Фахово люди були готові до роботи практично “з коліс” і це було дуже круто! Я бажаю всім якнайшвидше дочекатися Перемоги і повернутися до рідних домівок, але вже знаю, що мені буде сумно прощатися з людьми, з якими ми познайомилися і працювали у такі часи.
Як би Ви оцінили стан ринку дитячих корекційних послуг в Києві зараз, напередодні літа 2023 року? Чи є якісь фактори, які варті уваги і яких не було раніше?
Через війну попит на дитячі корекційні послуги в країні скоротився, не всі заклади можуть відновити свою діяльність, великий дефіцит фахівців…. Говорити щось напевно, як раніше, неможливо, а узагальнювати було б некоректно з морально-етичних міркувань. Тому скажу за нас.
За останній рік ми спостерігаємо певну зміну вікової тенденції. 13 років тому, коли ми лише відкрили наш заклад, більшість дітей у нас було у старших групах. Зараз, у 2023 р., наповненість старших груп дітьми віком 5-6 років знову висока. Чому?
Тому що дуже помітно змінилося ставлення батьків дітей 5-6 років до вибору їх форми навчання. Раніше багато батьків віддавали перевагу лише індивідуальним заняттям, однак, події останнього часу та умови, в яких мимоволі опинилися люди, показали помилковість такого підходу. Річ у тім, що індивідуальні заняття дітей не соціалізують, а несоціалізовані діти не вміють жити самостійно. Вони не вміють правильно їсти, ходити до туалету, чекати на свою чергу, слідувати правилам на прогулянці, комунікувати з іншими дітьми, засинати тощо. Останнім часом батьки, схоже, почали це краще розуміти і через це дітей 5-6 років у нас помітно збільшилось. Адже через рік-два їм вже йти до школи, а претендувати на звичайну школу без елементарних навичок, як ви розумієте, дуже важко. Ось кілька реальних випадків.
Привели дитину, яку не зарахували до школи. Хлопчик гарно читає, пише і рахує, але геть не розуміє, як себе поводити у групі дітей, на прогулянці, як реагувати на зауваження чи дочекатися кінця заняття, щоб встати з місця. Хоч із запізненням, але родина зрозуміла, що вектор розвитку дитини був однобоким і недостатнім для її залучення у нормотиповий колектив. Тепер всі працюємо над усуненням цих прогалин.
Ще приклад – старшу групу садка вже кілька місяців відвідує 6-річна дівчинка. Про її діагноз батьки дізналися у 3-річному віці і одразу розпочали корекційну діяльність, звертаючись до найкращих фахівців всіх напрямків. Проте на черговому огляді лікаря постало питання про встановлення дівчинці розумової відсталості через глибоку асоціальність. Виявилося, всі заняття з дитиною проводилися лише в індивідуальному форматі.. Наприклад, дівчинка вживала лише певну їжу тільки у супроводі мультиків, дуже вибірково і лише за винагороду у вигляді цукерки. Батькам доводилось настільки підлаштовуватись під дитячі алгоритми, що сім’я вимушена була стати практично заручницею ситуації. На сьогодні наша вихованиця спокійно сидить за столом, самостійно їсть все, що їй пропонують, не втікає з занять, а займається. Звичайно, є багато над чим ще працювати, але батьки відзначають значні поведінкові покращення (наприклад, дівчинка вже може спокійно прогулятися з мамою за руку) і навіть подумують у відпустці зняти номер у готелі, а не орендувати цілий дім з окремою кухнею.
Підсумовуючи сказане, підкреслю: час – найголовніший ресурс у корекційній діяльності. І чим раніше втручання, тим краще для дитини. І навпаки: чим старші діти, тим складніше їм формувати свої нові навички та звички.
Фінансова складова завжди важлива для будь-якої діяльності, а в нинішніх умовах вона ще й особливо чуттєва. Як би ви її оцінили через призму діяльності садка?
За останній рік ставлення батьків до корекційних послуг та фахівців до оцінки своєї діяльності сильно трансформувалось і стало більше відповідати реаліям, а не бажаним уявленням. І це також наслідок тривалого перебування людей за кордоном. Після повернення до України у людей, які користувалися послугами європейських фахівців, питання про вартість послуг вже практично не стоїть. Сім’ї розуміють, за що сплачують кошти і чому це не може бути дешево чи задарма.
Звичайно, є категорія батьків, які жаліються на ціни, і я їх розумію: усі ми завжди прагнемо більших доходів. Проте тенденція така, що вартість корекційних послуг зростає і це обгрунтовано, бо ростуть ціни на все – продукти харчування, комунальні послуги, транспортні витрати тощо. Педагоги, які повертаються до України з ЄС, також збільшують свої прайси. Не секрет, що за кордоном їх послуги цінуються набагато вище.
Цінова ж політика нашого садочка у 2023 році не змінювалася. Собівартість утримання однієї дитини складає 40 тис.грн/міс. На 40 вихованців у нас 32 постійних профільних спеціалісти та 8 ерготерапевтів. Кожен малюк щодня має по 6 різнопланових занять, тобто близько 130 год/міс. Та найголовніша і найцінніша відмінність нашого закладу від розвивальних центрів полягає у тому, що кожна хвилина щоденного 10-годинного перебування дітей в дитсадку заповнена різноманітними корисностями – контроль та відпрацювання побутових навичок, поведінки, навчанням самостійності дитини у різних ситуаціях тощо.
Так, як і інші заклади, ми постійно потребуємо донатів. Я вдячна кожному, хто не залишився байдужим минулого року та продовжує допомагати нині. Річ не лише про фінансову допомогу – нам потрібні продукти харчування, техніка, канцтовари тощо. Якщо хтось готовий спонсорувати перебування дитини в нашому садку, ми і батьки дітей будемо дуже вдячні.
Підтримати садочок можна за реквізитами (USD, EURO, UAH):
Бенефіціар: Міжнародна громадська організація”Фонд допомоги дітям з синдромом аутизму “Дитина з майбутнім”
Скорочена назва: МГО “ФДДСА “Дитина з майбутнім”
Розрахунковий рахунок №: UA503348510000000002600912120
ЄДРПОУ: 37038710
Банк: АТ “ПУМБ”, Київ
Призначення платежу: добровільний внесок
SWIFT\BIC FUIBUA2X
Що б Ви як фахівець порадили батькам дошкільнят з аутизмом та іншими особливостями розвитку, які нещодавно повернулися чи збираються повернутися в Україну до початку нового навчального сезону?
Спочатку розповім одну показову історію. Забігаючи наперед, скажу, що зазвичай ми не беремо діток менше, ніж на 3 місяці. По-перше, очікувати швидкого результату за такий короткий час не варто, а по-друге – перший місяць завжди присвячений тестуванню дитини й адаптації в закладі. Та війна внесла свої корективи і ми входимо в положення родин, йдучи їм назустріч.
Отже, десь рік тому до нас звернулась сім’я із заходу України з проханням взяти дитину на місяць з можливістю періодично повертатися до закладу знову. Можливості залишитись на більше у Києві родина не мала. Основним запитом мами було зрозуміти, як організувати життя та розвиток дитини вдома, бо, на жаль, звернутися за підказками у їх місті не було до кого. Ми погодились. За перший місяць нам вдалося вирішити деякі побутові моменти, але здебільшого час пішов на адаптацію та тестування дитини. Тому родина отримала від нас подальші рекомендації і поїхала додому. Через 2 місяці вони привозять дитину і ми були просто вражені від здобутків малечі! Виявилося, що протягом цих двох місяців родина і місцевий інклюзивний дитсадок ретельно слідували нашим рекомендаціям! Через два місяці її привезли до нас знову і у всього нашого персоналу склалося враження, що дитина нікуди й не виїздила – все чудово пам’ятає, знає, розуміє і виконує.
У цієї історії два висновки. Перший – дистанційний формат працює, якщо родина бере активну участь у житті дитини, а другий – все треба робити своєчасно.
А загалом, відповідаючи на ваше запитання, я би порадила акцентувати увагу батьків на трьох речах.
По-перше, не індивідуальними заняттями єдиними вибудовується корекція ментальних порушень, як мінімум вони не соціалізують.
По-друге, 50% успіху – це своєчасне раннє втручання, яке має відбуватися системно та за участі кваліфікованих фахівців.
І третє – самоорганізація батьків та їх обізнаність щодо природи і особливостей РАС. Якщо вони є, вони нікуди повністю не зникнуть. Їх треба усвідомити, де можна – скоригувати, де ні – прийняти і навчитися з ними жити. Як показує наш 13-річний досвід, це можливо.
Нагадую, що у нас постійно відкрито набір дітей на вільні місця, а в травні-2023 ми вже розпочали запис для родин, які хочуть записати дитину до нашого дитячого садка на навчальний 2023-24-ий рік.
Ми завжди на зв’язку і будемо раді вам допомогти. Бережіть себе! Разом до Перемоги!
Comments are closed