Гіперактивність у дітей

«Моя дитина неначе заведена – постійно кудись біжить, стрибає, махає руками. Дружити з іншими малюками важко, адже весь час зачіпає, перебиває та кричить. Допроситися поскладати іграшки неможливо – ніби не чує. Педагоги в дитячому садку скаржаться, що не реагує на прохання, порушує дисципліну. Вимагають, щоб забрала сина або терміново зайнялася вихованням. Проте мої вмовляння не працюють! Що відбувається та як бути?»

C такими скаргами та розгубленістю батьки гіперактивних дітей звертаються за допомогою до дитячих психологів і психіатрів, зневірившись й розчарувавшись у власній батьківській непридатності. З боку гіперактивна дитина виглядає маленькою невихованою людиною, яку не навчили правил суспільного життя. Однак сучасна медицина стверджує, що подібна поведінка – не результат педагогічної занедбаності, а синдром, який вимагає втручання.

Що таке гіперактивність у дітей

Слово «гіперактивність» часто використовують для позначення поведінки, яке виражається у невмінні себе контролювати в банальних ситуаціях, поспішності, нестриманості, неуважності та наявності безцільної рухової активності. Медичне співтовариство оперує іншим терміном, а саме – синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ). 

СДУГ – це порушення роботи нервової системи, в результаті якого дитина демонструє невластиву віку рухову активність, неуважність та імпульсивність. Синдром негативно впливає на соціальну взаємодію, процес навчання та саморегуляцію. Гіперактивність у дітей – це коли важко всидіти на одному місці, слідувати інструкціям, закінчити розпочате та керуватися загальноприйнятими правилами та нормами. Такі діти незграбні, часто втрачають речі, ламають предмети. Також у дітей зі СДУГ часто спостерігаються проблеми з пам’яттю, увагою та мовленням. Вони не можуть зосередитися, спланувати послідовність дій та передбачити результат, чому вчинки часто межують з безвідповідальністю й ризиком для здоров’я. 

За статистикою, гіперактивність частіше спостерігається у хлопчиків (у середньому, на 1 гіперактивну дівчинку припадають 3 хлопчика зі СДУГ) у дошкільному та ранньому шкільному віці. Як правило, симптоматика розладу зберігається до 12 років, а потім «йде на спад». Однак відсутність належної уваги до синдрому може мати серйозні наслідки для дитини у майбутньому – від неуспішності в школі до девіантної поведінки у підлітковому віці. 

Причини гіперактивності у дітей

Медична спільнота працює над клінічними уточненнями, дослідженням симптоматики та походженням гіперактивності. Але причини гіперактивності у дітей науці досі невідомі. Передбачається, що за розвиток СДУГ відповідає порушення регулювання дофаміну, тому центральна нервова система працює погано. Однак ця теорія потребує додаткових досліджень, та головна причина синдрому поки залишається загадкою.

На сьогодні науково обгрунтований лише перелік факторів, які можуть вплинути на розвиток СДУГ у дитини. До нього відносять:

• генетична схильність – наявність синдрому в одного або декількох родичів дитини;
• негативний вплив факторів навколишнього середовища – екологія, прийом матір’ю шкідливих речовин, важкі захворювання до та під час вагітності;
• важкі або передчасні пологи, внутрішньоутробна гіпоксія;
• стрес, травма матері під час вагітності;
• загроза зриву вагітності. 

Наявність факторів не означає, що в родині неодмінно народиться гіперактивна дитина. Однак дослідження підтверджують наявність одного з них при діагностуванні СДУГ.

Симптоми гіперактивності у дітей до 1 року

Ознаки гіперактивності у дітей до року просто не помітити. Всі малюки цього віку рухливі, активні та допитливі. Однак є ряд «особливостей» поведінки, які мають насторожити батьків. Що це за симптоми?

• в бадьорому стані дитина практично не сидить на місці, а весь час рухається;
• малюк «багатослівний» – постійно кричить, гулькоче, видає різні звуки;
• спостерігається підвищена чутливість до зовнішніх подразників – наприклад, малюк може плакати від звуку, запаху;
• поганий, чутливий, недостатній за віковими нормами сон – від батьків гіперактивних дітей часто можна почути, мовляв «дитина взагалі не спить»;
• може не даватися на руки та погано реагувати на ласку, або навпаки, постійно тертися й тілесно стикатися з мамою;
• знижений апетит;
• надмірна реакція на звернення до малюка – батьки гіперактивних дітей часто намагаються мовчати, не шуміти та «не ворушитися», щоб не провокувати активність дитини.

Симптоми гіперактивності у дітей 2-3 років

Ознаки гіперактивності у дітей 2-3 років вже очевидні та вимагають пильної уваги психологів і початку корекції. Однак найбільше у цей період батьків турбує безпека улюбленого малюка, адже симптоми СДУГ можуть нашкодити здоров’ю і ось чому:

• дитина ні хвилини не сидить на місці, навіть у лежачому положенні рухає кінцівками, головою;
• не реагує на зауваження дорослих;
• проявляє впертість, іноді агресію;
• в будь-яку хвилину готовий «зробити подвиг» або щось необдумане;
• відсутнє почуття страху, навіть якщо є негативний досвід;
• часто відволікається під час гри або цікавого заняття;
• малюк непосидючий та нетерплячий, постояти навіть у маленькій черзі – ціле випробування; 
• ламає іграшки;
• відзначається незграбність, а безлад за 2 хвилини гарантований;
• втрачає або забуває свої речі, навіть улюблені;
• можливо тривале смоктання пальця або торкання статевих органів (у хлопчиків) для того, щоб заспокоїтися та знизити напругу;
• стомлює батьків, хоча оточуючі не бачать ознак НЕ-норми та лише радіють активному здоровому малюкові.

Симптоми у дітей дошкільного віку

Поведінкові «аномалії» раннього віку у старших дошкільнят доповнюють психологічні проблеми. Серед них:

• низька самооцінка, пасивна життєва позиція;
• невпевненість у своїх силах, тривожність, страхи;
• не може себе контролювати, навіть якщо напередодні батьки розповіли як поводитися;
• робить дурниці без мети, не може пояснити мотивацію;
• демонструє надмірну образливість, погано сприймає критику;
• розмовляє навіть тоді, коли це недоречно або сам із собою, перебиває інших;
• гризе нігті або смикає пальці, накручує волосся;
• на людях поводиться гірше, ніж удома – соціум розгальмовує дитину зі СДУГ;
• не може прогнозувати наслідки дій, тому часто травмується або потрапляє в колотнечі;
• дитина натикається на стіни, предмети, інших людей немов йому мало місця у цьому світі, спотикається під час ходіння, весь час поспішає;
• важко себе чимось зайняти;
• не розуміє сенсу багаторівневої завдання; наприклад, прибрати в кімнаті – це порожні слова для гіперактивної дитини, потрібно крок за кроком розповісти послідовність виконання кожної дії, які призведуть до чистоти;
• мова сумбурна, слова, пісні, вірші «так і лізуть»;
• важко дотримуватися сюжетної лінії при розповіді історії або переказі тексту;
• скарги однолітків, інших батьків і педагогів на некерованість та погану поведінку;
• тривалі моралі, критика поведінки або фізичний вплив не працюють.

Батькам важливо пам’ятати, що ознаки гіперактивності у дітей дошкільного віку – це симптоми порушення роботи нервової системи. Тому він не не хоче підкоритися та діяти розумно й відповідально, а не може. Як глуха людина при бажанні не в змозі почути співрозмовника, так і гіперактивна дитина не здатна вести себе нормотипово.

Діагностування

Деякі медики вважають СДУГ міфом через постійні зміни та доповнення діагностичних критеріїв. Така позиція підтримується й частиною ЗМІ, які звинувачують фармкомпанії та фахівців в необгрунтованій наживі за рахунок неіснуючого діагнозу. На скарги батьків педіатри часом відмахуються, мовляв «зараз багато таких, переросте». 

Але серйозні багаторічні дослідження демонструють хибність такого підходу, адже кількість діагностованих дітей з кожним роком зростає, а сам синдром занесений в міжнародні класифікатори. Діагностика гіперактивності у дітей заснована на Міжнародному класифікаторі хвороб (МКБ-10 і МКБ-11), а також американському DSM-5. 

Згідно DSM-5, синдром дефіциту уваги та гіперактивності ділиться на кілька видів – 3 основних і 2 додаткових:

• неуважний тип СДУГ (6 та більше критеріїв підтверджені);
• гіперактивно-імпульсивний тип (6 та більше критеріїв підтверджені);
• змішаний тип (6 та більше критеріїв неуважного та гіперактивно-імпульсивного типів підтверджені);
• інший уточнений розлад дефіциту уваги та/або гіперактивності;
• неуточнений розлад дефіциту уваги та/або гіперактивності. 

До діагностичних критеріїв гіперактивності згідно DSM-5 відносять показники неуважності та симптоми гіперактивності та імпульсивності. 

Критерії неуважності:

• нездатність утримати увагу на деталях, тому дитина помиляється в простих завданнях, навіть якщо відмінно знає тему;
• важко зберігає увагу при тривалому занятті – під час уроків, читання довгих розповідей тощо;
• видимість відсутності уваги до зверненої мови;
• порушує інструкції, правила, не доводить розпочате до кінця – наприклад, вирішив задачу, а відповідь не написав;
• не може самостійно організувати діяльність;
• уникає діяльності, що вимагає тривалого розумового напруження або зусиль;
• часто втрачає або забуває речі, які використовує щодня;
• легко відволікається;
• проявляє забудькуватість у повсякденному житті.

Критерії гіперактивності й імпульсивності:

• неспокійні нецільові рухи кінцівок – заламує руки, смикає ногами, крутить головою;
• часто встає, якщо потрібно сидіти на одному місці – дитина може під час занять вставати або підстрибувати;
• безцільна рухова активність – скаче, бігає, змінює вектор, кудись постійно лізе;
• створює багато шуму навколо себе;
• може проявляти мовну розгальмованість – наприклад, базікати без угаву;
• відповідає на питання чи реагує на завдання раніше, ніж дослухає до кінця;
• важко перебуває в очікуванні – нервує в черзі або злиться, що подарунка на свято доведеться чекати;
• порушує чужі межі – перебиває, торкається до інших, бере без дозволу речі.

Діагноз ставить дитячий психіатр на підставі інформації від батьків, власних спостережень і результатів сканування лобових частин МРТ. Важливо пам’ятати, що симптоматика повинна зберігатися не менше півроку у різних умовах – вдома та в садку, наприклад. Також важливо для діагностування, щоб критерії СДУГ спостерігалися у дитини до 12 років (в МКБ-10 – до 7). 

Як правило, діагноз ставлять після 6 років, коли лікар вже може оцінити дитину за критеріями СДУГ. 

Лікування та корекція

Синдром гіперактивності у дітей, лікування якого полягає у комбінації медикаментозного підходу та психологічного втручання, штука неприємна, але не кінець світу. Вважається, що ліки допустимі у разі, якщо поведінкова терапія працює недостатньо або результати короткострокові. Найкраще гіперактивність «компенсується» стимулюючими та нестимулюючими лікарськими засобами за призначенням лікаря. Препарати довели ефективність, але кожен має й ряд побічних ефектів, які можуть вплинути на стан дитини. Тому, чим лікувати та в яких дозах вказує тільки лікар. При цьому, як показує статистика, для дітей дошкільного віку краще підходить поведінкова терапія або комбінаторний підхід, а школярі краще реагують на препарати короткострокової та довгострокової дії. 

Психологічна корекція гіперактивності у дітей спрямована на «заспокоєння» нервової системи, постійна напруга якої активізує тривожність, дратівливість, поспіх. В результаті цього й виникають поведінкові проблеми, незібраність, незграбність і нездатність себе контролювати. Для цього використовують арт-терапію, заспокійливу музику, роботу з піском, масажі, ванни тощо. У корекції поведінки добре зарекомендував себе біхевіоральний метод – складання регламентів і правил, планів і завдань, прогнози дій в тих чи інших ситуаціях і т.д. 

У світовій практиці подібні комплексні підходи для лікування СДУГ результативні. Але корекція гіперактивності у дітей – це і взаємодія з батьками, роль яких в прогнозах колосальна. Важливо розвивати пізнавальну діяльність і заохочувати успіхи, не критикувати, розмовляти, читати казки, навчати властивостям світу, але намагатися не привчати дітей зі СДУГ до гаджетів. Це часто виручає дорослих, коли хочеться хоч трохи усамітнитися та відпочити. Але гіперактивні діти швидко звикають до «ілюзорного світу», звідки повернути їх на землю буває вкрай важко. 

Тому терпіння, такт, уважність й акцент на успіхах дитини дозволять закріпити правильні поведінкові патерни та реакції. А комплексний підхід і 10-річний досвід педагогів дитячого садка для дітей з особливостями розвитку «Дитина з майбутнім» в цьому допоможуть. Якщо ви потребуєте консультації або програми корекції для дитини, звертайтеся до професіоналів.