«Дзвінок директору садка «Дитина з майбутнім» був першим кроком до прийняття ситуації», – саме так розповідає мама Матвія про те, як вона зважилася привести свого сина до нашого закладу. Адже вона розуміла, наскільки хлопчик відрізнявся від інших дітей. Але в навчальних закладах і центрах, куди зверталася жінка, навіть не намагалися допомогти Матвію. Всі одразу вказували на двері.
Про те, як вдалося прийняти аутизм і як дитячий сад «Дитина з майбутнім» допоміг її синові, жінка розповіла у своєму відгуку.
Нижче публікуємо його повністю:
«У корекційний сад приходять від відчаю. Ну, може не всі і не завжди. Я привела свою трирічну дитину саме від відчаю. У різних розвиваючих центрах і садках мені м’яко і не м’яко вказували на двері після одного-двох відвідувань. І я зрозуміла, що це все. Вхід у звичайний світ для нас закритий. На той момент у мене вже було стійке відчуття, що я на дні. На це дно я занурювалася півтора року.
Моя старша 20-річна дочка переживала ситуацію дуже тяжко. «Мамо, навіщо ти його туди віддаєш? Адже він звичайний. Просто не говорить». І я: «Ні. Він не звичайний. Він дуже відрізняється від інших дітей. Ти ж бачиш». – «Ні. Він, як усі». – «Давай ти побудеш з Матвієм весь день». – «Добре». Увечері донька сказала: «Я все зрозуміла».
Дзвінок директору садка «Дитина з майбутнім» був першим кроком до прийняття ситуації. Прийняття взагалі починається з усвідомлення факту “так, моя дитина відрізняється від інших дітей”. Це аж ніяк не означає, що треба скласти лапки і нічого не робити. Ні. Для мене прийняття – це сигнал до дії, роботи, вирішення завдань. Це можливість відштовхнутися від дна і постаратися виплисти.
Структура і план. Спочатку робимо те, потім це. Це дуже важливо, коли майбутнє таке туманне, і потрібна точка опори.
Можливість в реальному часі, через камери відеоспостереження, дивитися, що відбувається з дитиною в садку – це дуже важливо для батьків особливої дитини!!! (У садку реалізована така можливість). Коли дитина не говорить ні слова, і не може розповісти, як минув її день, що вона робила – правда, це важливо!
Почуття, що тут тебе розуміють і приймають. Охоронці, няні, вихователі, педагоги. Ніхто не зиркає, ніхто не вигукує «ах!» і «ох!», «заспокойте свою дитину», «дитина не здатна до навчання, вона ненормальна, приберіть її з очей геть».
“Як справи? Як моя дитина справляється?». – “Все чудово. Працюємо».
Це допомогло мені відштовхнутися від дна.
Те, чого ми з чоловіком не могли домогтися два роки: навички самообслуговування, щоб він їв за столом, засинав у своєму ліжку без істерик, прибирав за собою зі столу, мив руки. І врешті-решт – зняти памперс в 3.5 року! У «Дитина з майбутнім» цього досягли за лічені тижні. А ми підхопили і почали закріплювати, розвивати, розширювати це в побутових ситуаціях поза садом.
Але, думаю, що головне завдання корекційного саду – це вчасно сказати батькам фразу: “Вам пора йти”.
Ми її почули через вісім місяців!
Від шкільної хвіртки до шкільного порога – 35 кроків. Щоб Матвій самостійно зумів пройти ці 35 кроків, ми з чоловіком, а також армія педагогів і лікарів, рили носом землю п’ять з половиною років!!!
Звичайно, дуже б хотілося класичного хеппі-енду. Але в житті так буває дуже рідко. Мене багато педагогів переконували, що Матвій готовий до звичайної школи. Але я вирішила, що це занадто різкий підйом.
Знаєте що таке кесонна хвороба? Це коли водолаз або дайвер занадто швидко випливає на поверхню. Ця хвороба загрожує паралічем, летальним результатом.
Одне з того, чого навчив мене син, – це поспішати повільно. Ставити реальні цілі.
І я віддала Матвія в логопедичну школу. Програма НУШ. Він із нею справляється. У нас уже ніс на поверхні. Ми вже щосили вдихаємо повітря великого світу, звичайного життя, але не перестаємо працювати ластами. Є ще до чого прагнути».
Раніше ми публікували відгук мами про те, чого досягла її дитина за шість місяців у дитсадку.
Comments are closed